ФДУ "Миколаївський район Держгідрографії"

Маяк Сіверсів Задній

Географічні координати:
Розташований за 1,5 милі від Переднього
Висота башти від основи – 10 м
Висота вогню від рівня моря – 45 м
Дальність видимості вогню – 16 миль

Обидва маяки було встановлено у 1866 році на Сіверсовій косі: Передній – на краю коси, а Задній – за 2778 м від Переднього. Це були звичайні дерев’яні башти, що мали форму зрізаної піраміди з ліхтарями, які забезпечували безпечне проходження суден на цій ділянці річки Буг. Внаслідок штормів, під дією яких видозмінювався профіль Сіверсової коси, змінювалися й глибини, тому Сіверсові маяки кілька разів довелося перебудовувати та переобладнувати. Так, на Передньому маяку у 1886 році замість дерев’яної було збудовано білу кам’яну чотиригранну башту, сполучену із житловим двоповерховим будинком. На верхньому поверсі встановили два освітлювальні прилади: відбиваючий, з двома рефлекторами, що світив постійним червоним вогнем із вікна головного фасаду у напрямку створної лінії, та заломлювальний – у вікні правого бокового фасаду башти. На Передньому маяку у 1871 році було змінено характер вогню: замість червоного він став світити у напрямку створу постійним білим. Після Другої світової війни Сіверсові маяки знову перебудували, і сьогодні разом із Костянтинівськими вони формують два створи, забезпечуючи плавання 11-м та 12-м колінами Бузько-Дніпровсько-Лиманського каналу.

Маяк Сіверсів Передній

Географічні координати:
Широта – 46° 53.6′ N
Довгота – 32° 00.8′ Е
Висота башти від основи – 18 м
Висота вогню від рівня моря – 16 м
Дальність видимості вогню – 15 миль

У 1967 році маяк Сіверсів Передній було модернізовано. Нині – це біла, а у бік створу – червона з білою вертикальною смугою шестигранна кам’яна башта. Колір вогню – червоний, дальність видимості – 15 миль. За несприятливих погодних умов світить і вдень. Задній Сіверсів маяк у 1975 році також було модернізовано. Сьогодні – це добротна кам’яна башта, верхня частина якої помаранчевого кольору, а нижня – білого. Світить постійним білим вогнем з дальністю видимості 16 миль. За несприятливих погодних умов світить і вдень.

Дніпро-Лиманський Передній маяк

Географічні координати:
Широта – 46° 34.5′ N
Довгота – 31° 33.7′ Е
Висота башти від основи – 27 м
Висота вогню від рівня моря – 24 м

Жоден із маяків Дніпровського лиману не можна розглядати окремо один від одного, бо вони працюють системно, регулюючи рух на певному коліні Бузько-Дніпровсько-Лиманського каналу. Задній та Передній Дніпро-Лиманські маяки забезпечують плавання Первомайським (третім) коліном зазначеного каналу. До речі, їх так і називають – Первомайські, бо встановлені вони на однойменному острові, що лежить на північ від Кінбурнської коси. Острів цей штучний, насипаний у 70-ті роки XIX століття для облаштування на ньому Миколаївської приморської батареї, яка призначалася для оборони входу у лиман. Спочатку там було встановлено невеликий маяк для позначення місця острова (1876 p.), а пізніше, у 1883 році вже побудовано створ. Для майбутніх маяків у Миколаєві замовили металеві башти, і 21 серпня 1884 року вони обидва були введені в дію, діставши назву “Дніпро-Лиманські” – Передній та Задній.

Дніпро-Лиманський Задній маяк

Географічні координати:
Розташований за 0,4 км від Переднього
Дальність видимості вогнів обох маяків – 5 миль

З цього приводу у “Лоції Чорного та Азовського морів”, виданій у 1892 році, повідомлялося: “Маякові башти металеві ґратчасті, червоного кольору. Освітлювальні апарати заломлювальні 4-го розряду. Вогні маяків постійні, червоні. Висота вогнів: дальнього – 63 фути від рівня лиману, ближнього – 45 футів…. Відстань між спадковими баштами – 48 сажнів, напрямок створу NW і SE 86°24′. Забезпечують безпеку плавання у західній частині лиману…”. За радянських часів першим було перебудовано Передній маяк. Це сталося у 1926 році. Задній маяк реконструювали лише у 1955 році. Сьогодні Передній маяк, як і Задній, світить білим, червоним і зеленим вогнями. За несприятливих метеоумов світить і вдень. Дальність видимості вогнів створу – 5 миль. Маяк Передній працює в автоматичному режимі.

Аджигольський Задній маяк

Географічні координати:
Широта – 46° 37.9′ N
Довгота – 31° 46.1′ Е
Висота башти від основи – 24 м
Висота вогню від рівня моря – 67 м
Дальність видимості вогню – 23 милі

Слово “аджиголь” у перекладі з тюркської означає “гірке озеро”. Так з давніх-давен називали мис на північному березі лиману та озеро на краю цього мису. Плавання Аджигольським коліном коліну Бузько-Дніпровсько-Лиманського каналу здійснювалося за світними Кінбурнськими (створними) знаками, що були встановлені на однойменній косі у 1857 році. Так, коли у 1865 році в результаті сильного шторму ці знаки було зруйновано, їх довелося розташувати на північному березі Дніпровського лиману біля селища Аджиголь. Почали вони діяти з 1 серпня 1866 року. На обох маяках було встановлено катоптричні освітлювальні апарати: на дальньому – шість ламп та рефлекторів, на ближньому – чотири. Дальній маяк світив білим вогнем дальністю 15 миль, а ближній, що стояв над самою кручею, мав постійний червоний вогонь видимістю до 12 миль.

Світили маяки цілий рік, за винятком періоду, коли водний простір вкривався суцільною кригою. У 1932 році на цих маяках було встановлено нові діоптричні освітлювальні апарати, які замінили ґнотові лампи газожаровими пальниками, що дало змогу збільшити потужність світла і, відповідно, дальність видимості вогнів. У 60-х роках минулого століття, коли виникла необхідність проводити каналом кораблі та судна з великою осадкою, створні маяки реконструювали. У 1966 році на Аджигольському Задньому маяку було відкрито меморіальну дошку з нагоди 100-річчя від дня його встановлення.

Маяк Вікторівський Передній

Географічні координати:
Широта – 46° 37.7′ N
Довгота – 31° 27.0′ Е
Висота башти від основи – 17 м
Висота вогню від рівня моря – 19 м
Дальність видимості вогню – 12 миль

Обидва Вікторівські маяки призначені для освітлення другого (Вікторівського) коліна, що пролягає вздовж Кінбурнської коси. Їх встановили у 1856 році на західному березі Березанського лиману. На початку 70-х років XIX ст. маяки перебудували, в результаті чого вони набули вигляду дерев’яних зрізаних пірамід з ліхтарними спорудами. Обидва маяки мали катоптричні освітлювальні апарати з чотирьох ламп з рефлекторами. Відстань між маяками становила 650 м. Передній маяк (південно-східний) світив постійним червоним вогнем, а Задній (північно-західний) – постійним білим. Червоний вогонь давав змогу суднам безпомилково розпізнавати цей важливий створ серед нагромадження вогнів, що часто траплялося на вузькому фарватері при вході до Дніпровського лиману. Місце розташування маяків, їхні освітлювальні прилади мінялися неодноразово. І ось чому. У 1874 році гідрографи виявили, що обриси Кінбурнської коси і глибини біля неї змінилися. Це викликало необхідність дещо змінити напрямок фарватеру, а отже, і створу. Ці роботи розпочали відразу, але завершити їх завадила Російсько-турецька війна 1877–1878 років. Повернулися до робіт лише у 1879 році.

Маяк Вікторівський Задній

Географічні координати:
Розташований за 2,4 милі від Переднього
Висота башти від основи – 16 м
Висота вогню від рівня моря – 41 м
Дальність видимості вогню – 18 миль

До цього змусили часті посадки кораблів на мілину на обмілинах Кінбурнської коси. У 1882 році новий створ маяків почав функціонувати. За назвою села, розташованого на західному березі Березанського лиману, він отримав назву Вікторівського. Зважаючи на те, що фарватер доволі часто міг змінювати свій напрямок, що, у свою чергу, викликало необхідність змінювати напрямок створу, нові маяки виготовили легкими, переносними, ажурної конструкції, зі зручним для розбирання кріпленням. Задній маяк, висота якого 9,8 м, залишився на західному березі Березанського лиману біля с. Вікторівка, а Передній (висота 5,5м) встановили на краю Лагерної коси східного берега Березанського лиману. Проте і ці маяки довелося ще раз перебудовувати. Сталося це після Другої світової війни. Задній маяк було введено в дію у 1951 році, а Передній – лише у 1969 році. Передній маяк за поганої видимості світить і вдень. Вогонь – постійний, червоного кольору, з дальністю видимості 12 миль. Задній маяк світить білим постійним вогнем, з дальністю видимості 18 миль. За поганої видимості світить і вдень.

Станіслав-Аджигольський Передній

Географічні координати:
Широта – 46° 30.7′ N
Довгота – 32° 09.2′ Е
Висота башти від основи – 24 м
Висота вогню від рівня моря – 26 м

Маяк побудовано на штучно створенному островку на бутовому підмурку у 1915 році за проектом інженера-академіка Володимира Григоровича Шухова. Світить червоним проблисковим вогнем у напрямку Станіслав-Аджигольського створу, що веде першим коліном каналу при прямуванні в порт Херсон. Дальність видимості вогню – 16 миль. За пониженної видимості на вимогу мореплавців вмикається і вдень. Маяк являє собою темно-червону ажурну круглу металеву башту на гідротехнічній основі.

Станіслав-Аджигольський Задній

Географічні координати:
Розташований за 3,5 миль від Переднього
Висота башти від основи – 64 м
Висота вогню від рівня моря – 67 м

Маяк також побудовано на штучно створеному острові на бутовому підмурку у 1915 році. Світить у напрямку створу білим проблисковим вогнем з дальністю видимості – 19 миль.

Лупарівський Передній

Географічні координати:
Широта – 46° 41.3′ N
Довгота – 31° 58.5′ Е
Висота башти від основи – 13 м
Висота вогню від рівня моря – 26 м
Дальність видимості вогню – 16 миль

Маяк, названий Кисляківським, встановлено у 1862 році у степу на кам’яному фундаменті колишнього Кисляківського телеграфу, зруйнованого часом. Маяк було збудовано у вигляді вежі заввишки 10 м з чотирма підпорами. У верхній частині вежі для кращої видимості було закріплено квадратний дерев’яний щит. Лише через 10 років замість дерев’яної тут збудували кам’яну чотиригранну піраміду заввишки 6 м. А коли у 1906 році побудували світний створ для безпечного плавання четвертим коліном Бузько-Дніпровсько-Лиманського каналу, на місці цієї піраміди з’явилася біла башта заввишки 10,4 м з червоною покрівлею та ліхтарною спорудою зверху (Задній маяк створу), в якій було встановлено діоптричний світлооптичний апарат 4-го розряду, що світив постійним білим вогнем, дальність видимості якого досягала 19 миль. Таким став Кисляківський маяк.

Кисляківський Задній

Географічні координати:
Розташований за 3,2 милі від Переднього
Висота башти від основи – 12 м
Висота вогню від рівня моря – 57 м
Дальність видимості вогню – 19 миль

За 3,2 милі від нього у селі Лупареве було побудовано інший маяк – Передній, який у поєднанні з першим утворював створ 40,2°–220,2°. Під час Другої світової війни Кисляківський маяк було зруйновано, а Лупарівський постраждав лише частково. Поновлено їх у 1955 році, а точніше, на тих самих місцях збудовано нові маяки – білі чотиригранні кам’яні башти. У їхніх ліхтарних спорудах встановили світлооптичні апарати з червоним постійним вогнем, що світять у напрямку створу.

Маяк Хаблівський Задній

Географічні координати:
Широта – 46° 40.3′ N
Довгота – 32° 01.9′ Е
Висота башти від основи – 24 м
Висота вогню від рівня моря – 58 м
Дальність видимості вогню – 20 миль

Бузько-Дніпровський лиман вже з кінця XVIII ст. став місцем пожвавленого плавання спочатку військових, а пізніше і торговельних суден, як вітрильних, так і парових. Враховуючи це, а також складність проходження через мілководдя та вузькі місця, чорноморські гідрографи завжди приділяли особливу увагу навігаційно-гідрографічному забезпеченню на цій ділянці, зокрема будівництву тут маяків. Безпечному підходу військових і торговельних суден до Миколаєва та Херсона заважали Очаківський бар і обмілини у лимані. Саме тому ще у 1828–1836 роках Морським міністерством на потребу військового флоту через Очаківський бар було прорито канал протяжністю близько 3 км, ширина якого сягала 53 м, а глибина 5,5 м. Новий канал проходив не тільки лиманом, але і заходив у річку Південний Буг та гирло Дніпра, утворюючи таким чином своєрідні коліна. Згодом таких колін налічувалося вже тринадцять. Це ускладнювало рух суден і збільшило імовірність їх зіткнення, посадження на мілину тощо.

Маяк Хаблівський Середній

Географічні координати:
Широта – 46° 39.4′ N
Довгота – 31° 59.1′ Е
Висота башти від основи – 11 м
Висота вогню від рівня моря – 34 м
Дальність видимості вогню – 10 миль

Щоб зменшити кількість таких випадків, у 1902 році на лівому березі р. Південний Буг за 2,6 милі від діючого на той час Хаблівського Переднього маяка було побудовано Хаблівський Середній маяк. І тоді ж на тому ж лівому березі за 4,7 милі від Переднього з’явився Хаблівський Задній. Вони надійно вказували мореплавцям шлях від Хаблівського до Дніпро-Лиманського коліна БДЛК і навпаки. У роки Другої світової війни обидва ці маяки зазнали відчутних руйнацій і повністю відбудовані були лише у 1952 році. Тоді ж встановили і більш надійні освітлювальні апарати. Сьогодні Хаблівський Середній світить у напрямку створу у темну пору доби. Для кращої видимості башта маяка освітлюється. Маяк Хаблівський Задній за своєю будовою ідентичний Середньому, лише башта чорна, а смуга на ньому білого кольору. Світить, як й інші, у напрямку створу у темну пору доби, за поганої видимості вмикається і вдень.

Маяк Руський Задній

Географічні координати:
Розташований за 9 кбт від Переднього
Висота башти від основи і висота вогню від рівня моря – 32 м
Дальність видимості вогню – 15 миль

Бузько-Дніпровський лиман вже з кінця XVIII ст. став місцем пожвавленого плавання спочатку військових, а пізніше і торговельних суден, як вітрильних, так і парових. Враховуючи це, а також складність проходження через мілководдя та вузькі місця, чорноморські гідрографи завжди приділяли особливу увагу навігаційно-гідрографічному забезпеченню на цій ділянці, зокрема будівництву тут маяків. Безпечному підходу військових і торговельних суден до Миколаєва та Херсона заважали Очаківський бар і обмілини у лимані. Саме тому ще у 1828–1836 роках Морським міністерством на потребу військового флоту через Очаківський бар було прорито канал протяжністю близько 3 км, ширина якого сягала 53 м, а глибина 5,5 м. Новий канал проходив не тільки лиманом, але і заходив у річку Південний Буг та гирло Дніпра, утворюючи таким чином своєрідні коліна. Згодом таких колін налічувалося вже тринадцять. Це ускладнювало рух суден і збільшило імовірність їх зіткнення, посадження на мілину тощо. Щоб зменшити кількість таких випадків, у 1902 році на лівому березі р. Південний Буг за 2,6 милі від діючого на той час Хаблівського Переднього маяка було побудовано Хаблівський Середній маяк. І тоді ж на тому ж лівому березі за 4,7 милі від Переднього з’явився Хаблівський Задній. Вони надійно вказували мореплавцям шлях від Хаблівського до Дніпро-Лиманського коліна БДЛК і навпаки. У роки Другої світової війни обидва ці маяки зазнали відчутних руйнацій і повністю відбудовані були лише у 1952 році. Тоді ж встановили і більш надійні освітлювальні апарати. Сьогодні Хаблівський Середній світить у напрямку створу у темну пору доби. Для кращої видимості башта маяка освітлюється. Маяк Хаблівський Задній за своєю будовою ідентичний Середньому, лише башта чорна, а смуга на ньому білого кольору. Світить, як й інші, у напрямку створу у темну пору доби, за поганої видимості вмикається і вдень.

Тендрівський маяк

Географічні координати:
Широта – 46° 19.4′ N
Довгота – 31° 30.9′ Е
Висота башти від основи – 31 м
Висота вогню від рівня моря – 29 м
Дальність видимості вогню – 16 миль

Це один із найдавніших маяків на Чорноморському узбережжі: його встановлено у 1827 році на західному березі Тендрівської коси за 2,8 милі на південь від її північного краю. Це було викликано необхідністю запобігти у цьому районі частим посадженням на мілину суден, що йшли з Босфору до Одеси. Та є відомості, що вогні на цій косі запалювали ще древні греки, бо у цьому районі часто гинули їхні кораблі. Під час переходу з Босфору до Одеси судна нерідко зносило вітром і течією на схід, в результаті чого вони сідали на відмілини біля Тендри. Маяк почав регулярно світити 11 вересня 1827 року. Будували його у пустельному безлюдному місці, де не було навіть польових доріг, що дуже ускладнювало будівельні роботи, а потім і обслуговування. А невдовзі виявилося, що коса почала дуже швидко підмиватися з боку моря. Якщо у рік завершення будівництва лінія прибою знаходилася на відстані 94 м від башти, то за чотири десятки років вона наблизилася до 7 м. Над маяком нависла загроза руйнування. Декілька разів його ремонтували, вирівнювали від перекошувань, укріплювали підступи до нього камінням, будували буни. Та користі від цього великої не було.

Лише у 1903–1904 роках маяк було капітально відремонтовано. Замість катоптричного апарату із 16 гасоґнотових ламп на ньому встановили лінзи Френеля у комплекті з ліхтарною спорудою. У роки громадянської війни та інтервенції маяк було виведено з ладу, а відновлено його роботу лише наприкінці 1923 року. У роки Другої світової війни маяк опинився у центрі боїв за Тендрівську косу. Тут розмістилася артилерійська батарея, яка захищала конвої суден, що забезпечували оборону Одеси, базувалися торпедні катери. На голій відмілині було розгорнуто маніпуляторні пункти 1-го (Севастопольського) маніпуляторного загону, які надійно забезпечували відхід кораблів і транспортів із Одеси. Після визволення Криму маяк відновлено, обладнано сучасною маяковою технікою, відбудовано чи заново збудовано капітальні споруди, господарські приміщення. У 1975 році на маяку знову було встановлено новий світлооптичний прилад, а згодом, на початку 90-х років, – наутофон, радіолокаційний маяк-відповідач, радіомаяк, резервний вогонь.

Маяк Березансько-Очаківського
коліна Передній

Географічні координати:
Широта – 46° 36.6′ N
Довгота – 31° 32.5′ Е
Висота башти від основи – 19 м
Висота вогню від рівня моря – 38 м
Дальність видимості вогню – 14 миль

Це одні з найдавніших маяків на Чорному морі. Їх було встановлено у 1826 році для огородження обмілини та безпечного заходу суден до Дніпровського лиману, який завжди був вкрай небезпечним ще й через погану примітність Кінбурнської коси. Різні історичні джерела свідчать, що огородження тут виставлялося з давніх часів. Так, вже на початку XIX століття на лівому березі Дніпровського лиману було побудовано Кінбурнський денний, тобто несвітний створ, обидва знаки якого були кам’яними і мали однакову висоту – 11м. Але ж плавання здійснювалося і з настанням ночі. Тому з 1826 року на період навігації для позначення входу у лиман у нічні години почали виставляти приблизно за 100 м на північний захід від краю Кінбурнської коси плавучий маяк. Однак через сильні шторми влітку, перемерзання лиману взимку такий маяк доводилося знімати. Тому дуже гостро стояло питання про необхідність облаштування тут постійно діючих, надійних навігаційних знаків. І це було вирішено у 1856 році: для забезпечення плавання по першому (Березансько-Очаківському) коліну Бузько-Дніпровсько-Лиманського каналу було побудовано світні Очаківські знаки. Пізніше вони кілька разів перебудовувалися, переоснащувалися.

Маяк Березансько-Очаківського
коліна Задній

Географічні координати:
Знаходиться за 4,5 кбт від Переднього
Висота башти від основи – 20 м
Висота вогню від рівня моря – 49 м
Дальність видимості вогню – 14 миль

Капітальні кам’яні маяки Березансько-Очаківського коліна було побудовано у 1932 році. Передній (південно-західний) маяк світив червоним ізофазним вогнем, дальність видимості якого сягала 14 миль, а Задній (південно-східний) – червоним, що затемнювався. Дальність видимості його також була 14 миль. Обидва маяки, крім цього, мали ще й додаткові вогні, які світили у напрямку створу у непогоду. У такому вигляді вони збереглися й донині. На маяку Березансько-Очаківського коліна Задньому, який розташований за 4,5 кбт від Переднього, поряд з маяковою баштою, побудовано сучасне маякове містечко.