ФДУ "Одеський район Держгідрографії"

Маяк о. Зміїний
Географічні координати:
Широта – 45° 15.3'N
Довгота – 30° 12.3' Е
Висота башти від основи – 18 м
Висота вогню від рівня моря – 59 м
Дальність видимості вогню – 17 миль

Встановлений у 1843 році, маяк на о. Зміїний гарантує суднам безпечне плавання на підходах до порту Усть-Дунайськ та на шляху до системи розподілу руху № 2. В "Описі маяків і знаків Чорного та Азовського морів" 1851 року записано: "Маяк кам'яний, білий, побудований на найвищій місцині невеликого кам'яного острова Зміїний на відстані 24,5 милі... від Сулінського гирла річки Дунай. Освітленням його є 16 ламп з рефлекторами. Вогонь обертальний, яскравого кольору, світить 1 хвилину і на стільки ж закривається, піднятий над поверхнею моря на 194 фути та освітлює горизонт навколо на 16 миль.

Висота споруди з ліхтарем від основи – 73 фути, від поверхні моря – 203 фути...".

Після Кримської війни 1853–1856 років маяк разом з островом належав Румунії (фактично Туреччині). У 1862 році на маяку було встановлено діоптричний світлооптичний прилад 2-го розряду, що забезпечував дальність видимості вогню до 16 миль. Це був перший на Чорному морі заломлювальний апарат системи Френеля. Джерелом вогню у приладі був гасожаровий пальник. У такому вигляді маяк проіснував до 1940 року, коли острів Зміїний разом з Бессарабією увійшов до складу СРСР.

Під час Великої Вітчизняної війни маяк було дуже пошкоджено і виведено з ладу освітлювальний прилад. Та силами маніпуляторного загону, який входив до складу Одеського району Гідрографічної служби Чорноморського флоту СРСР, роботу маяка було налагоджено. У 1950 – 1952 роках ремонтні роботи завершили, на маяку було змонтовано радіомаяк і наутофонний пристрій, замінено світлооптичне обладнання. Протягом наступних років світлооптичні прилади на маяку неодноразово замінювалися на більш потужні, а після встановлення автоматичного світлооптичного приладу АСА-500 вогонь маяка набув характеристики: білий проблисковий, періодичність – 4,5 с, дальність видимості – майже 17 миль.

Після встановлення на маяку у 1982 році радіоізотопного термоелектричного генератора і сучасного колового радіомаяка маяк о. Зміїний став працювати у напівавтоматичному режимі.

У 2002 році вищеназваний генератор, термін експлуатації якого скінчився, було демонтовано та вивезено з острова.

Крім маяка, на острові діють додаткові ЗНО: Північний підхідний і Північний острівний створи, контрольно-коригуюча станція (ККС). Маяк працює завдяки автономній системі енергоживлення на сонячних батареях, для резервного живлення тут є дизель-генератори, а на випадок аварійних ситуацій – акумулятори.

Дністровсько-Цареградський маяк
Географічні координати:
Широта – 46° 04.5' N
Довгота – 30° 28.3' Е
Висота башти від основи – 32 м
Висота вогню від рівня моря – 34 м
Дальність видимості вогню – 16 миль

З давніх-давен (VI ст. до н. е.) існував морський шлях між грецьким містом Візантія, розташованим на європейському березі протоки Босфор, і містом Tip – на західному березі Дністровського лиману (нині м. Білгород-Дністровський). У 324–330 роках н. е. на місці Візантії римським імператором Костянтином І було засновано нову столицю Римської імперії Константинополь. У руських текстах середньовіччя це місто називалося "Царьгород". Цареград був визначним торговельним, економічним і культурним центром, містом з добре розвиненим морським флотом. Цим пояснюється і назва маяка – "Дністровсько-Цареградський", бо він вказував мореплавцям шлях з Дністра до Цареграда.

Для позначення Цареградського гирла у 1827 році було побудовано навігаційний знак, який мав два постійні горизонтальні вогні білого кольору, що піднімалися над рівнем моря на 52 фути й освітлювали горизонт на відстань 4–5 миль. Джерелом світла були маякові світильники на суріпковій олії, за роботою яких слідкував один доглядач. У такому вигляді навігаційний знак проіснував до 1851 року.

У 1850 році дирекцією Чорноморських маяків було ухвалено рішення: "Дністровсько-Цареградському знаку з 21 вересня 1851 року надати статус маяка на чолі з лоцмейстером і командою матросів із шести осіб. Конструкцію знака залишити незмінною, лише збільшити її висоту. Замінити рослинну олію на петролеум (продукт переробки нафти) і перейти на ґнотове освітлення".

Заміна освітлення дала змогу збільшити дальність видимості вогню з 5 до 7 миль.

Згодом у 1884 році маяк реконструювали. Замість дерев'яної щогли тут побудували башту заввишки 16 м з ліхтарним приміщенням, де було встановлено лінзу Френеля з гасожаровою установкою. Завдяки цьому дальність видимості вогню сягала вже 10 миль.

У 1900 році на Чорноморський флот з Франції почали надходити металеві маяки фірми Ейфеля. Саме такий маяк і було встановлено замість колишньої споруди Дністровсько-Цареградського, а також змонтовано обертальну установку, внаслідок чого дальність дії вогню збільшилася до 14 миль.

У перші місяці Великої Вітчизняної війни Дністровсько-Цареградський маяк опинився на окупованій німцями території, але йому вдалося уникнути руйнувань. Та у серпні 1944 p., коли у районі Дністровського лиману розгорнулися жорстокі бої за визволення, війська загарбників, відступаючи, підірвали башту маяка.

Для мореплавства Дністровсько-Цареградський маяк мав надто велике значення, тому вже на початку 1945 року було розпочато будівельні роботи, а наприкінці жовтня цього ж року він повністю відновив свої функції.

З 1965 року ацетиленові ліхтарі на маяках стали замінювати на електричні. До Дністровсько-Цареградського маяка черга дійшла у 1977 році, коли на башті встановили автоматичний світлооптичний прилад (АСА-500), завдяки якому видимість вогню досягла 16 миль. Але й цього було недостатньо. Тому у 1989 році збудували та ввели в експлуатацію нову металеву башту, обладнану АСА-500 і круглим щитом видимості зав-вишки 12 м. Висота нової башти перевищувала 30 м. За роки незалежності України постійно вдосконалювалося технічне обладнання маяка, вживалися заходи для забезпечення його безперебійної роботи.

Маяк Санжійський
Географічні координати:
Широта – 46° 13.5'N
Довгота – 30° 36.5' Е
Висота башти від основи – 28 м
Висота вогню від рівня моря – 41 м
Дальність видимості вогню – 17 миль

Маяк встановлено біля села Санжійка за 10,6 миль на північний захід від Дністровсько-Цареградського гирла для забезпечення необхідної безпеки плавання на підходах до портів Іллічівськ і Білгород-Дністровський.

Маяк побудовано у 1921 році, 1 липня того ж року на ньому запалено вогонь. У період з 1921 по 1938 рік маяк був підпорядкований Одеському лоцмейстерству, а після реформування лоцмейстерств у гідрографічні райони – Одеському району гідрографічної служби. Визначальним є те, що він гідно працював, не знаючи пошкоджень і не маючи перерв у роботі. Навіть під час окупації гітлерівцями і у ході боїв за визволення території. У 1953 році тут поновили оптичноосвітлювальний прилад. Хоч дальність видимості вогню маяка і становила 12 миль, але це не задовольняло мореплавців: мореплавство у північно-західній частині Чорного моря ставало дедалі інтенсивнішим, зростала швидкість руху кораблів і суден. Тому у 1957 році було розпочато реконструкцію маяка, яку завершено наприкінці 1960 року. В результаті проведених робіт було збудовано нову кам'яну маякову башту, а дальність видимості вогню збільшено до 17 миль.

У 1987 році на Санжійському маяку встановили радіолокаційний маяк-відповідач та резервний вогонь, а через десять років його знову було модернізовано.

Наприкінці 2010 року було введено в експлуатацію нову башту маяка. Споруду побудовано з відтворенням усіх навігаційно-технічних характеристик і зовнішнього вигляду своєї попередниці. Оскільки новозбудовану башту встановлено на 3 м нижче рівня моря, ніж попередню, то для кращої її видимості з моря вирішено висоту від основи збільшити на 9 м, отже, висота її над рівнем моря збільшилася на 6 м. Дальність видимості маяка у світлу пору доби, примітність форм башти мають значно кращі характеристики, ніж це було раніше.

Маяк Шагани
Географічні координати:
Широта – 45° 40.4' N
Довгота – 29° 53.1' Е
Висота башти від основи – 16 м
Висота вогню від рівня моря – 20 м
Дальність видимості вогню – 14 миль

Спочатку маяк Шагани функціонував як навігаційний вогонь, який було встановлено у 1944 році на вежі даху споруди на пересипу, що відділяв солоне озеро Шагани від моря. У період повоєнної відбудови та реконструкції багатьох маяків у 1965 році було поновлено і маяк Шагани: у верхній частині збудованої із залізобетону башти на металевому каркасі встановлено два дерев'яні конусоподібні щити видимості.

У 1983 році на башті світного знака почав функціонувати новий світлооптичний прилад, завдяки якому дальність видимості вогню збільшилася до 14 миль, в результаті чого навігаційний знак було атестовано як маяк, що працює в автоматичному режимі. Крім цього, маяк обладнано радіолокаційним маяком-відповідачем і резервним вогнем.

У 2002 році на маяку проведено капітальний ремонт. З того часу технічний стан будівлі, енергопавільйону і башти маяка підтримуються на належному рівні персоналом ФДУ "Одеський район Держгідрографії".

Нині він надійно забезпечує необхідну безпеку плавання на підходах до порту Усть-Дунайськ.

Маяк Будаки
Географічні координати:
Широта – 45° 55.3' N
Довгота – 30° 17.3' Е
Висота башти від основи – 15 м
Висота вогню від рівня моря – 38 м
Дальність видимості вогню – 17 миль

Маяк Будаки встановлено на стрімкому березі за 8,8 миль на північний схід від мису Бурнас у 1851 році. Відтоді і до сьогодні він гарантує суднам безпечне плавання на підходах до порту Білгород-Дністровський.

Протягом свого існування маяк кілька разів перебудовувався, було реконструйовано його світлооптичні пристрої, проводилися інші роботи з вдосконалення. Так, у 1960 році замість дерев'яних конструкцій тут було встановлено металеву башту з дерев'яними щитами. У 1986 році силами Одеської морської інженерної служби на маяку здійснено капітальний ремонт: приведено до ладу башту, встановлено новий світлооптичний прилад, в результаті чого дальність видимості вогню досягла 17 миль, а сам світний навігаційний знак було переведено в автоматичний режим роботи і надано статус маяка. Функціонує тут і резервний вогонь.

Маяк Іллічівський
Географічні координати:
Широта – 46° 18.9' N
Довгота – 30° 40.9' Е
Висота башти від основи – 19 м
Висота вогню від рівня моря – 20 м
Дальність видимості вогню – 15 миль

Маяк Іллічівський встановлено 15 червня 1965 року на краю Південного захисного молу при вході у морський торговельний порт Іллічівськ, розташований на Сухому лимані за 26 км від Одеси і за 17 миль на північний схід від Дністровсько-Цареградського гирла.

Маяк має форму круглої бетонної башти, пофарбованої червоними та білими горизонтальними смугами. Він належить до класу маяків на гідротехнічній основі. Саму башту виконано зі збірного залізобетону, а перекриття – зі збірних залізобетонних плит, утеплених покриттям.

Вперше вогонь на Іллічівському маяку було запалено 5 жовтня 1965 року. Відтоді і понині він справно служить безпеці мореплавства на підходах до порту, хоч неодноразово піддавався навалам стихії. Обслу-говуючий персонал маяка завжди своєчасно усував пошкодження, здійснював ремонт, докладав чимало зусиль для того, щоб справно працювали освітлювальні прилади. Особливо великий обсяг робіт на маяку було виконано у 2005 році, зокрема встановлено сучасний світлодіодний прилад, автономну систему енергозбереження на основі сонячної батареї і вітроустановки та сучасну систему дистанційного контролю і управління роботою обладнання маяка.

Маяк Одеський
Географічні координати:
Широта – 46° 22.7' N
Довгота – 30° 44.9' Е
Висота башти від основи – 42 м
Висота вогню від рівня моря – 84 м
Дальність видимості вогню – 22 милі

Одеська бухта була відома мореплавцям ще у середні віки. За часів панування Туреччини на місці сучасної Одеси стояла фортеця Хаджибей з поселенням, яка у давні часи належала грекам і мала назву "Одессус". Як дань історичній пам'яті, завойований Росією у 1799 році Хаджибей було названо Одесою.

Перший капітальний маяк побудували в Одесі у 1827 році з ініціативи і на кошти місцевих цивільних торговельних відомств. Він розміщувався за 6 миль від Карантинної пристані на мисі Великий Фонтан поблизу Успенського монастиря і являв собою білу кам'яну круглу башту з ліхтарем, в якому містився катоптричний освітлювальний пристрій – лампа з 11 рефлекторами. Як пальне для лампи використовували риб'ячий жир.

Спочатку вогонь маяка був "поворотним", тобто мав проблисковий характер: "Вогонь з'являється кожні дві хвилини; його появі передує цілковите затемнення, що триває від п'яти до шести секунд". Висота вогню над рівнем моря становила 59 м, а від основи башти – 28 м, дальність видимості сягала 19,5 миль.

Мореплавці із вдячністю зустріли появу нового маяка, але часто скаржилися на те, що їм важко відрізнити Одеський маяк від найближчого до нього Тендрівського, оскільки останній також мав проблисковий харак-тер. Тому із серпня 1829 року Одеський маяк почав світити постійним вогнем.

У 1861 році на цьому маяку, першому на Чорноморському узбережжі, було встановлено діоптричний (заломлювальний) світлооптичний апарат Френеля 1-го розряду, закуплений у Парижі.

Регулярне світло цей перший в Росії електричний маяк дав 14 травня 1868 року. Джерелом світла стала лампа Фуко з коксовими стержнями, між якими виникала електрична іскра.

З кожним роком нова на той час техніка вдосконалювалася і маяк працював надійніше. У майбутнє електричного живлення маяків починали вірити навіть найзапекліші скептики.

У 1914 та у 1915 роках в умовах воєнного часу маяк не працював, його світло було погашено 20 липня 1914 року. Часові електрогенератори за наказом командувача Української повстанської армії було передано воєнному відомству для освітлювального прожектора. Нерегулярно діяв маяк і під час громадянської війни. Вогонь на ньому було запалено лише у 1923 році.

Башту і службові приміщення маяка у 1926–1931 роках капітально відремонтували, а напередодні 1941 року там запрацювали радіомаяк іноземної марки "Вількокс" і наутофон.

У подальші роки постійно вдосконалювалися технічні засоби маяка: було встановлено коловий радіомаяк, новий світлооптичний прилад вітчизняного виробництва, замінено радіомаяк "Вількокс" на більш досконалий, встановлено потужний наутофон тощо.

Багато чудових людей проходило службу на Одеському маяку, а династія маяковиків Захарових віддала службі тут загалом понад 100 років.

Засновником династії був Кирило Захаров, який розпочав службу на маяку ще у позаминулому столітті. Коли прийшла до нього старість і підніматися крутими сходами на башту вже не вистачало сил, батько пере-дав справу синові Івану, а сам пішов працювати на парову сирену опалювачем. На цьому посту і скінчив він свій життєвий шлях.

У 1941 році пішов захищати Батьківщину онук старого маяковика, Григорій. Закінчивши війну з орденом Червоної Зірки на грудях, він повернувся додому і продовжив справу дідуся та батька спочатку на Тендрівському маяку, а в 1975 році очолив колектив Одеського.

У сім'ї Захарових як символ відданості маяковій службі зберігається дорога для них реліквія – перший ключ від башти Одеського маяка 1827 року.

Маяк Воронцовський
Географічні координати:
Широта – 46° 29.8' N
Довгота – 30° 45.7' Е
Висота башти від основи – 26 м
Висота вогню від рівня моря – 27 м
Дальність видимості вогню – 15 миль

Маяк побудовано у 1845 році, хоча рішення про його будівництво на Карантинному молу Одеси було прийнято роком раніше. Минув майже рік, перш ніж було отримано "высочайшее соизволение" та виділено кошти. Спершу з'явився брандвахтенний будинок з дуже високою, 26 метрів, вежею, на яку за допомогою лебідки підняли два масляні ліхтарі.

Та простояв цей маяк недовго. З початком Кримської війни його було розібрано, і тільки наприкінці 1858 року генерал-губернатор Одеси граф Строганов подав прохання до вищої інстанції про відновлення маяка, аргументуючи це тим, що "мореплавці скаржаться, що у цьому порту немає потрібної споруди і через це судна часто зазнають аварії".

Після тривалих поневірянь по інстанціях лист потрапив до контр-адмірала Г.І. Бутакова, людини рішучої та вимогливої, котрий на той час був командувачем Чорноморського флоту. Невдовзі до Одеси на пароплаві "Прут" було доставлено необхідне обладнання, і 20 травня 1859 року вогонь маяка було поновлено. А через чотири роки в Одесі, водночас зі встановленням пам'ятника графу Воронцову, було відкрито чавунну башту майже 9 м заввишки, увінчану спеціальним ліхтарем – Воронцовський маяк.

У 1866 році в Одесі розпочали спорудження Рейдового молу, який став продовженням молу Карантинного.

Після завершення будівництва молу, який було подовжено на 480 сажнів, на його краю у 1888 році збудували новий металевий Воронцовський маяк заввишки понад 17 м, обладнавши його обертальним апаратом системи Френеля 3-го розряду.

На долю маяка за його історію випадало немало бід. Однією із них була пожежа 1914 року, яку спричинило загорання баржі з бензином в Одеському порту. Баржа при її буксируванні в море затонула, а охоплені полум'ям бочки з бензином прибило до молу, де вони почали вибухати. Полум'я сягало площадки ліхтарної споруди, в результаті чого потріскалися шибки, деформувалися віконні рами, тріснувши, розкололися мідні димарі, обгоріла фарба на башті, а вона сама вкрилася кіптявою. Вогонь, звичайно, загасили, але маяк довелося капітально ремонтувати.

Штормові ночі 1926 року знову нагадали про труднощі в обслуговуванні освітлювальних приладів. Тоді ураганний вітер з величезною силою кидав на мол хвилі, які вибили в ньому масив протяжністю майже 10 м, порушивши таким чином зв'язок маяка з материком. Лише на сьомий день вдалося зняти з башти знесиленого працівника маяка, котрий чергував під час тієї негоди і все робив для того, щоб вогонь маяка горів безперестанно, постійно звучала сирена і дзвонив тривожно дзвін. Це було вищим проявом вірності професійному і патріотичному обов'язку.

Після Великої Вітчизняної війни на руїнах маяка було встановлено тимчасову дерев'яну вежу з ацетиленовим ліхтарем, а у 1955 році на краю Рейдового молу вже височіла білосніжна циліндричної форми башта заввишки 26 м, зібрана з чавунних тюбінгів. Це була перша типова чавунна башта, побудована у колишньому СРСР у повоєнні роки.

Застосована на маяку "чавунно-свинцева" будівельна технологія повністю виправдала свої високі якості при багаторічному постійному близькому контакті з агресивним морським середовищем.

Служба на Воронцовському маяку, розташованому на краю молу, що вузькою смугою врізається у море, є складною. Коли дмуть осінні вітри, розбурхані хвилі повністю накривають мол, перегороджуючи шлях до маяка. Дістатися туди суходолом неможливо, і морем на шлюпці також – можна розбитися об каміння. Жодна спроба встановити на кам'яній доріжці молу огородження не увінчалася успіхом. Траплялося так, що вахтовики не змінювалися по кілька діб, небезпека чатувала на них звідусіль.

Нині на маяку є все необхідне, щоб він працював безперервно. Тут передбачено дублюючі системи, які, за необхідності, автоматично замінюють одна одну. Звідси передаються світлові і звукові сигнали. Завдяки старанням працівників маяка дальність вогню збільшено до максимально можливої.

На Воронцовському маяку впроваджено дистанційне управління. Тепер вахтовикам не страшні ні шторм, ні урагани. Перебуваючи на березі, вони, у разі необхідності, можуть на відстані вмикати вогонь маяка, наутофон і радіомаяк.

Маяк став найпопулярнішим серед тисяч і тисяч моряків, котрих він проводжає у далеке плавання і першим зустрічає на порозі рідного дому. Любить його і Одеса, яку неможливо уявити окремо від моря. Сотні разів Воронцовський маяк відтворено на картинах, фотографіях, у кіно- і телефільмах, сувенірах, описано у книгах, показано на плакатах; став він символом міста-героя поряд з Дюком, оперним театром, Приморським бульваром і Дерибасівською.

Маяк Лузанівський
Географічні координати:
Широта – 46° 33.1' N
Довгота – 30° 49.7' Е
Висота башти від основи – 10 м
Висота вогню від рівня моря – 56 м
Дальність видимості вогню – 16 миль

Маяк Лузанівський – відносно молодий, первісно він називався світним навігаційним знаком "Одеський Північний".

За 3 кбт від мису Північний Одеський у 1972 році за типовим проектом зі збірних залізобетонних елементів було побудовано башту, у верхній частині якої на металевому каркасі встановлено дерев'яний щит видимості у вигляді циліндра. Пізніше, у 1979 році, башту обладнали новим світлооптичним приладом, який забезпечив дальність видимості вогню близько 16 миль, що дало змогу надати світному знаку статус маяка, який став називатися "Лузанівський".

Через двадцять років, а саме у 1999 році, маяк капітально відремонтували.

Працює маяк Лузанівський в автоматичному режимі, його обладнано резервним вогнем. Чітко стоїть він на варті безпеки мореплавства, освітлюючи підходи до портів "Одеса" та "Южний".

Маяк Григорівський
Географічні координати:
Широта – 46° 36.0' N
Довгота – 31° 00.1' Е
Висота башти від основи – 15 м
Висота вогню від рівня моря – 60 м
Дальність видимості вогню – 18 миль

Маяк Григорівський, встановлений за 3,8 милі від мису Дофінівський, забезпечує необхідне безпечне плавання суден на підходах до портів "Одеса", "Южний" та у напрямку Бузько-Дніпровсько-Лиманського каналу.

Встановлено його у 1955 році як світний навігаційний знак. Але згодом, у 1972 році, як і всі інші навігаційні знаки цього класу, його було реконструйовано: за єдиним типовим проектом збудовано для нього нову башту, на вершині якої у металевому каркасі закріплено дерев'яний щит видимості у вигляді циліндра зі зрізаним конусом під ним. У 1983 та 1986 роках на знакові замінили світлооптичні прилади, в результаті чого дальність видимості вогню досягла 18 миль, що дозволило класифікувати його як маяк. У 1997 році маяк Григорівський було капітально відремонтовано, завдяки новому обладнанню він працює в автоматичному режимі, хоча є тут і резервний вогонь.

Маяк Карабуш
Географічні координати:
Широта – 46° 37.0' N
Довгота – 31° 15.6' Е
Висота башти від основи – 16 м
Висота вогню від рівня моря – 55 м
Дальність видимості вогню – 18 миль

Маяк Карабуш встановлено за 3,5 кбт на північ від однойменного мису у 1955 році. На той час це був світний навігаційний знак. Але у 1972 році його було перебудовано за типовим проектом зі збірних залізо-бетонних елементів, а зверху на башті на металевому каркасі закріплено дерев'яний щит видимості у вигляді циліндра. У 1983 році на маяку встановили новий світ- лооптичний прилад, який забезпечив дальність видимості вогню близько 18 миль. Це дозволило перевести світний знак Карабуш до класу маяків, який працює в автоматичному режимі.

У 2003 році маяк було капітально відремонтовано. Нині він надійно служить мореплавцям, що прямують до порту "Южний" чи тримають курс у Бузько-Дніпровсько-Лиманський канал.



Картографічна продукція

До Ваших послуг пропонуємо широкий вибір картографічної продукції, посібників, каталогів, та багато іншої корисної продукції, розроблених державною установою «Держгідрографія»